ОРД: Народження і смерть світової революції




Навесні 1919 року примара комунізму, що бродила Європою ще із середини ХІХ століття, раптом почала матеріалізувався. Особливо явною вона стала в повергнутих у підсумку Першої світової війни Німеччині, Австрії і Угорщині, які напередодні зазнали поразки у Першій світовій війні.
Там було повалено монархії і до влади прийшли помірковані соціал-демократи. Проте, як і незадовго до того у російській імперії, комуністичні сили прагли до другої – соціалістичної – революції.

В січні-лютому проголошуються радянські республіки в Бремені, Брауншвейгу й Аугсбурзі; в Берліні спалахує комуністичне повстання. За цю спробу захопити владу лідери німецьких комуністів – Карл Лібкнехт і Роза Люксембург – поплатилися життям. Проте світова революція, яку вважали утопією, стала однією з альтернатив європейського розвитку. І хоча перша – зимова – спроба встановити комуністичні режими провалилася комуністи готувалися до “матчу-реваншу”.

Імпорт революції

Свого роду “човниками революції” до цих країн були тисячі військовополонених, що після укладення Берестейського миру (1918) повернулися з російського полону. Вони були очевидцями революційних подій на просторах російської імперії. І багато хто захопився більшовицькими ідеями.
У січні 1918-го майбутній гетьман Павло Скоропадський, мав нагоду пересвідчитися в цьому, їдучи з ними в одному потязі. “Пленные австрийцы, — згадував згодом Скоропадський, – форменные большевики, их любимым занятием было подвешивать за шею какую-то куклу и приговаривать, что так они сделают со своим императором Карлом. Впоследствии я перешел в другой вагон, где сидели мадьяры, те оказались таких же политических убеждений”.
Однак найзатятіші з цих полонених тоді залишилися в Росії, ставши більшовиками. Одним з таких інтернаціоналістів був угорець Бела Кун. Він повернувся на батьківщину лише після революції та розпаду Австро-Угорщини – і одразу включився в революційну роботу. Однак зв’язок угорських комуністів з кремлем був настільки очевидним, а їхні дії настільки агресивними, що після однієї з сутичок, в якій загинув поліцейський, Бела Кун у лютому 1919 р. потрапив до в’язниці за звинуваченням у державній зраді.

У березні 1919-го Антанта пред’явила Угорщині ультиматум, вимагаючи роззброєння і перегляду кордонів. Сподіваючись на допомогу Москви, угорська урядова делегація прийшла з пропозицією створити уряд до лідера угорської компартії Бели Куна. 21 березня Бела Кун, прямо у в’язниці, підписав свій перший декрет: “Від імені пролетаріату партія негайно бере всю повноту влади у свої руки… Для забезпечення панування пролетаріату і проти імперіалізму Антанти необхідно укласти з урядом Радянської Росії найтісніший військовий та ідейний союз”.
Невдовзі угорський радянський уряд затвердив автономію Закарпаття. Столицею Руської країни стало Мукачеве. Почалося впровадження русинської мови в діловодство. Тоді ж відбулася реформа русинського правопису (на зразок тої, що в Росії зробили більшовики). Офіційні видання краю виходили русинською, українською та угорською мовами.

У ті ж березневі дні у Берліні спалахує друге комуністичне повстання. Майже тиждень у німецькій столиці із застосуванням артилерії, бронетехніки та авіації точилися важкі вуличні бої між червоногвардійцями-“спартаківцями” і білими добровольцями-“фрейкорівцями” (армійські частини здебільшого оголосили нейтралітет). Фрейкорівцям вдалося повністю опанувати місто і роззброїти всі ненадійні військові частини.
7 квітня 1919 р. у Мюнхені комуністи, соціалісти й анархісти проголосили Баварську Радянську Республіку. Тиждень у столиці Баварії тривали барикадні бої, що закінчилися перемогою червоних. Невдовзі біля Дахау частини Баварської Червоної Армії розгромили велике угруповання урядових військ і захопили військові арсенали. На боці угорських і баварських революціонерів билися загони, сформовані з російських та італійських військовополонених.
В другій половині квітня до Києва прилітає угорський міністр оборони Тібор Самуелі. Звідти він виїжджає до Москви на переговори з Леніним. Першого травня 1919 р. на Червоній площі в Москві Ленін тріумфально виголошує: “Вільний робітничий клас святкує сьогодні не тільки в Радянській Росії, але й у Радянській Угорщині та в Радянській Баварії”.
Безсумнівно, німецькі та угорські революціонери надихались російським революційним досвідом. Показово, що паролем мюнхенського революційного гарнізону першого травня 1919 р. було “Троцький”.
Цікаво, що в ті дні у Мюнхені перебував і вояк 16-го піхотного полку баварської армії єфрейтор Адольф Гітлер. За деякими свідченнями, він навіть носив червону нарукавну пов’язку. Проте, у будь-якому разі, у тих подіях майбутній фюрер і канцлер третього Рейху просто не міг брати активної участі, бо ще одужував після важкого поранення, отриманого в останні дні Першої світової війни.

Ленін за крок до мети

Російські більшовики, які марили світовою революцією, збиралися надати європейським колегам всебічну допомогу. “Ми знали, що наша перемога буде міцною тільки тоді, коли наша справа переможе в усьому світі, тому що ми і почали нашу справу винятково в розрахунку на світову революцію”, — відзначав голова Рад наркому Володимир Ульянов-Ленін. Дуже показова деталь: в 1919 р. більшовицький лідер, відповідаючи на запитання кореспондентів американських лівих газет, сказав, що найщасливіший день його життя – це не 25 жовтня 1917-го, коли більшовики захопили владу, а той день у листопаді 1918-го, коли прийшла звістка про початок революції в Німеччині.

Координувати дії німецьких комуністів більшовики відправили Карла Радека (до речі, уродженець Львова). Навесні 1917-го саме він був посередником між німецьким генштабом і Леніним, коли йшлося про пропуск більшовиків з Швейцарії – через територію Німеччини – до Росії. Однак, цього разу Радеку не поталанило (у лютому 1919-го його арештували і в грудні того ж року вислано назад до Росії). В Москві у березні 1919-го створено Третій інтернаціонал (біль відомий як Комінтерн), що став координувати діяльність 35 партій у 21 державі.

Важливою віхою на шляху до світової революції стало взяття Червоною армією Одеси. Місто здобули українська Перша задніпровська бригада, яку очолював Микола Гриигор’єв. Незадовго до цього він очолював Херсонську дивізію армії УНРО, але наприкінці лютого перейшов на бік більшовиків. Його бійцям вдалося вибити війська Антанти з Херсону, Миколаєва, станцій Березівка і Роздільна. При цьому в їхні руки потрапляють великі трофеї, у тому числі кілька танків, що були відправлені в Москву в подарунок Леніну.
Під тиском червоних Антанта евакуює свої війська з Одеси, і загони Григор’єва, не зустрівши опору, 8 квітня увійшли до міста. /Про свою “грандіозну перемогу над Антантою” отаман телеграфував усьому світові (взагалі, він так любив складати відозви і розсилати їх “усім-усім-усім”, що в одному з наказів його навіть зобов’язали “припинити ґвалтування телеграфу”)./
Голову українського Раднаркому Христіан Раковський з цього приводу заявив: “Взяття Одеси має найширше світове значення. Фортеця міжнародного хижацького імперіалізму на півдні України пала в той день, коли телеграф повідомив нам радісну вістку про проголошення Радянської республіки в Баварії і про вторгнення наших військ на Кримський півострів”.

Невдовзі у військах Антанти, що перебували в Криму, почалися заворушення. 19 квітня на рейді Севастополя три французькі військові кораблі підняли червоні прапори. Наступного дня грецькі солдати розстріляли демонстрацію французьких моряків. Зважаючи на такі настрої, командування військ Антанти змушене було розпочати термінову евакуацію.

На допомогу червоній Угорщині


У квітні 1919-го Червона Армія підійшла до кордонів Румунії. Тоді і з’явився план: розгромивши військово слабку Румунію, “прорубати” коридор через Бесарабію та Буковину, який би зв’язав радянську Україну з радянською Угорщиною. Всерйоз сприйнявши перемогу Григор’єва над Антантою, більшовицьке командування вирішило скерувати його військо “на допомогу братерській Угорщині”. А звідти червоні війська мали попрямувати на Мюнхен, Відень і Берлін, де, як зазначав Ленін, зосередився «основний свідомий пролетаріат». Також для походу на Захід в Одесі і Києві більшовики почали формувати Інтернаціональну дивізію з угорців, німців, румун, чехів і словаків.
16 квітня Ленін затвердив план, який передбачав наступ військ УСРР проти Румунії через Буковину та Бесарабію на з’єднання з Угорською радянською республікою. Командувач Українським фронтом Володимир Антонов-Овсієнко 18 квітня 1919 р. запропонував Григор’єву почати похід у Європу. Він лестив самолюбству отамана, називаючи його “червоним маршалом”. За взяття Одеси Григор’єва представляють до нагородження орденом Червоного Прапора.

На початку травня дивізія Григор’єва одержала наказ 10 травня форсувати Дністер і атакувати румун. Проте Тим часом, григор’євці почали стихійні виступи проти продзагонів та більшовицьких ревкомів. У відповідь, 7 травня командування наказало Григор’єву в 24 години вгамувати своїх бійців, а якщо йому це не вдасться зробити – скласти з себе повноваження і прибути до штабу армії. В разі невиконання наказу отамана обіцяли оголосити заколотником з усіма наслідками, що з цього випливають в умовах воєнного часу. Того ж дня група чекістів намагалася арештувати комдива.
У таких умовах, Григор’єв оцінивши настрої своїх вояків та ворожість до нього більшовиків, зробив інший вибір. І замість походу, що міг би визначити долю Європи, він підняв повстання, що ледве не поклало край радянській владі в Україні. 9 травня 1919 р. червоноармійський комдив, наче гетьман чи Центральна Рада, оприлюднив “Універсал до українського народу”: “Народе український, народе змучений… замість землі і волі тобі насильно нав’язують комуну, чрезвичайку і комісарів з московської обжорки…”.

Незважаючи на григор’євський заколот, Червона армія 11 травня почала бойові дії проти Румунії, а 18-го – Раднакром офіційно оголосив їй війну. Утім, через несприятливу ситуацію на інших фронтах більшовики змушені були згорнути наступ. А підготовані для походу в Європу сили кинути против білогвардійців та повсталих селян.


… Тим часом 2 травня 1919 р. фрейкоровці увірвалися в Мюнхен, і після триденних вуличних боїв Баварська Радянська республіка припинила існування. Загинуло понад 800 баварських червоноармійців і 68 фрейкорівців.

В червні Угорська Червона Армія перейшла в останній наступ і вибила чеські війська зі Словаччини. Було проголошено Словацьку Радянську Республіку і створено 12-тисячну Словацьку Червону армію. Австрійські комуністи на підтримку Радянської Угорщини затіяли у Відні демонстрації, що вилилися в сутички з поліцією. Але прориватися зі Сходу на допомогу червоним угорцям було вже нікому… У підсумку, 4 серпня 1919 р. румунські війська ввійшли в Будапешт і Радянська Угорщина припинила існувати.

Вічний революціонер – дух, що тіло рве…

Більшість вождів німецької та угорської революцій заплатили життям за невдалі спроби захопити владу.
Вожді берлінського січневого повстання Карл Лібкнехт і Роза Люксембург (обидвом тоді минуло 47 років) після його придушення переховувалися, але невдовзі були затримані та вбиті без суду і слідства за ініціативою групи офіцерів. У відповідь на їх загибель більшовики у Петрограді стратили кількасот осіб, в тому числі трьох великих князів імператорського дому Романових.
Під час березневих боїв у Берліні загинув новий лідер німецьких комуністів 51-річний Лео Йоґіхес.
Голова баварського радянського уряду 37-річний Євген Левіне (народився у Санкт-Петербурзі, але з трьох років жив у Німеччині) був розстріляний за вироком військового трибуналу, перед цим вразивши суддів фразою: «всі ми, комуністи – мерці у відпустці».
Ватажки радянської Угорщини після поразки намагалися втекти до Австрії. 28-річний Тібор Самуелі був застрелений при спробі перетнути кордон австрійськими жандармами, а 33-річний Бела Кун – арештований. Його хотіли видати в Угорщину (де його б неминуче стратили), але Ленін пригрозив, що розстріляє всіх австрійських офіцерів, які потрапили в полон у Першу світову війну і ще знаходились на території Радянської Росії. В результаті Кун прибув до Москви. Восени 1920 р. він учинив жорстоку розправу над полоненими у Криму білогвардійцями – у помсту за білий терор в Угорщині… В 1938 р. його розстріляли (можливо, закатували під час допиту) як троцькіста.

Треба віддати належне затятості німецьких комуністів. Їхня березнева спроба захопити владу у Берліні виглядала масштабнішою за більшовицький жовтневий переворот. Адже більшовикам взяти владу вдалося майже без бою. 25-26 жовтня 1917 року у Петрограді загинуло менше десяти осіб (щоправда, бої у Москві були значно кровопролитнішими). Навіть історичний постріл крейсера “Аврори” був холостим. Натомість у Берліні в березневих боях загинуло понад 1200 осіб.

Аналізуючи причини поразки німецької революції, російські більшовики серед іншого закидали своїм німецьким колегам зайву законослухняність і суто німецький формалізм. У Москві жартували: мовляв, якщо у німецького революціонера, коли він захоплюватиме владу, на шляху виявиться табличка, що тут прохід заборонено, то він сумлінно піде по іншій доріжці.

Остаточно від спроб розбурхати світову революцію більшовики відмовилися лише в 1923 р. – після провалу організованих Комінтерном спроб захопити владу в Німеччині та Болгарії. Після цього розпочалося «будівництво соціалізму в окремо взятій країні».

Дмитро Шурхало, для «ОРД»


Источник: “http://ord-ua.com/2009/04/17/narodzhennya-i-smert-svitovoyi-revolyutsiyi/”